Сегодня в городе Яготин 29.03.2024

Камера схову

У нашому роду було немало людей легких і веселих.
Були й другі, серйозні. Вони казали про перших: "І як ото воно так примудряється що б не сталось, а воно вибрешеться!"
Оці другі інколи й собі дозволяли бути веселими, а точніше насмішкуватими. Звісно я більше люб­лю перших. Бо коли у тебе щось у житті не клеїться краще говорити з ними. Вони сміятимуться без насмішки, от що важливо.
Тепер і тих, і тих поменшало.
У Яготині живе брат Василь, якого дуже люблю. Він з отих перших. У нього є терапевтичні історії для всякої нагоди.
Ось одна з них. Якось діти чи онуки знайшли шкільний табель цього Василя. А там самі трійки. Вони кажуть:
 Як же так? Ти нас ганяєш, щоб гарно вчилися, а сам що?
Він вибрехався ось яким способом:
 Я, дітки, вчився давно, тоді ще була трибальна система. За тією системою я був круглий відмінник!
 А в баби в табелі все п'ять!
 Так баба ж училася вже за п'ятибальною системою!
Він уміє це розказати так, що хочеться повірити, хоч і знаєш неправда.
А то ще історія. Якось онук, Іван, попросив його розказати казку перед сном. Я, каже Василь, розказав не як треба, а як умів. От і ти так роби: не бійся, якщо чогось не знаєш канонічно. Роби як умієш і воно вийде правильно.
Почав він ту казку так: "Кощій Безсмертний приїхав електричкою в Яготин. На станції замкнув яйце в камері схову, а сам пішов у буфет…"
Що було далі, він уже забув окрім того, що онук дуже сміявся, і куди той сон подівся. "А що там смішного? каже Василь. Я ж нічого не придумав ти ж знаєш, колись на станції в Яготині були й ці камери, й буфет був!"
Мене ця Василева історія зачарувала, може, більше, ніж Івана, бо все те вже давно не згадувалось, і той станційний буфет, і камера, в якій я колись сховав живого півня.

По материалам: https://gazeta.ua/articles/zhezhera/_kamera-shovu/1004644

Смотрите также